Франко Іван — Украдене щастя

Микола Задорожний уособлює в драмі слабкість і покірливість долі. Кілька разів Микола у п'єсі плаче, Анна говорить про нього: "Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив". Вислуховуючи багатозначні, іронічно-злі поради Михайла "до всього привикати", бути спокійним, жити собі тихо, смирно, не дбаючи про те, що довкола твориться, брати життя, яке воно є, Микола спромагається на проникливо-розумні відповіді, що засвідчують його етичну, моральну вищість...

Герої перебувають у різних психологічних станах. Спершу Анна боїться самої звістки про живого Михайла. Бо виявляється, що й Анна не забула Михайла, не викинула з душі свого кохання до нього. На розважливі слова Насті: "Ти тепер замужня жінка, треба про се все забути", — Анна з болем і відчаєм відповідає: "Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. Ой Господи! І як воно досі не трісло?.. Дай мені якого зілля, щоби тут, отут перестало боліти!"...

Вчинок Анни був зрадою, і він суперечив шостій заповіді Божій. Дізнавшись, що Михайло живий, вона розуміє, що кохання ще живе. Заради почуття до Михайла Анна втоптала під ноги все: подружню вірність, честь, добру славу. Що сильніше Анна віддається своєму почуттю, то більше морально занепадає. Вона не прагне пристосуватися до патріархальних правил життя, а прагне повноцінного людського буття. Пристрасна натура, вона перебуває в полоні могутнього любовного почуття, свідомо бореться за повернення украденого щастя, а тому не зважає на пересуди сусідів і думку громади.

Микола не знав, що Михайло живий. Коли Гурман з'являється у його хаті, він спершу лякається, думає, що це привид Михайла.

На мою думку, кожен з трьох головних героїв мав право повертати собі украдене щастя, але усіх трьох переслідував фатум. Анну, Михайла і Миколу обдурили, і вина лягає на нелюдську державну систему, при якій керують багатство та влада. Михайло і Анна не забули одне одного навіть попри те, що жінка вважала його мертвим. Їхнє кохання вибухло з новою силою, і Михайло вирішив боротися. Він розумів, що щастя буде коротким. У кінці твору ми розуміємо, що він не був жорстоким і злим, його теж мучила совість, тому він бере вину Миколи на себе.

Остання сцена – глибоко психологічно вмотивована: ненависна горілка, співчуття і обурення сусідів, їхні поради "остріше" взятися до Анни й жандарма, відверта й глумлива зневага з боку останнього, холодна байдужість Анни, відчуття що все валиться з рук, занепадає, руйнується господарство, саме життя, – все це робить зрозумілим відчайдушний, жахливий – передусім для нього самого – вчинок. Аж ніяк не затурканість і пасивність рухає Миколою...

Вчинок братів є злочинним і негідним, вони не повинні були так робити з рідною сестрою. Замість її щастя брати лише бажали, щоб вона не забрала свою частку, коли вийде заміж. Брати Анни зруйнували ї її долю, і долю Михайла і Миколи.

Анні, молодій дівчині-сироті, вчинили кривду її брати. Анна щиро покохала такого самого, як і вона, бідного парубка, вдовиного сина Михайла, мріяла з ним одружитися, бути щасливою. Та брати, щоб не віддавати сестрі належну їй частку спадщини, розлучили молодих. Злочин зведених братів розкривається згодом детальніше: вони, виявляється, не лише незаконно запроторили молодого Гурмана до війська, а й підробили листа, в якому йшлося про те, що Михайло загинув у Боснії.

Події драми відбуваються у 1870 році. У галицькому селі того часу панував патріархат, жінка нічого не вирішувала, займалася лише господарством, була безправною. Саме тому брати змогли віддати Анну за Миколу навіть без її бажання. Можливість багатших вирішувати долю інших шляхом підкупу влади призвела до того, що брати Анни запроторили Михайла на службу та підробили лист нібито про його смерть. Важке життя селян зображено на прикладі Миколи, якому доводилося багато працювати за дуже малу платню, і над ним міг знущатися війт чи жандарм.

До появи Гурмана Анна була дбайливою, скромною, привітною жінкою, яка піклувалася про Миколу, хвилювалася, коли він затримувався на роботі в лісі, сумлінно виконувала обов'язки по господарству. Для Миколи цього було достатньо, але насправді Анна не була з ним щаслива.