Винниченко Володимир — Кумедія з Костем (З Костем сталася чудна комедія)

Мама Костя давно померла. Колись вона працювала у панському дворі і народила від пана. У селі навіть однолітки Костя знали про те, що його батько – пан. Але пан не визнавав своїх дітей: "Коли яка з покоївок його ставала вагітною, він кликав її до себе, скидав окуляри, й очі ставали ще суворішими. Він дуже був строгий щодо цього – зараз же давав рощот, хоч би дівка й присягалася, що дитина від нього. Дівка не повинна мати дітей без божого благословення, без вінчання...

Події твору відбуваються на початку ХХ століття, коли у селах ще були пани і на них працювали наймити. Це видно зі слів про те, що Кость пасе панську худобу, а інші діти, селянські, — свою худобу. Час в оповіданні важливий для розкриття головної думки твору, бо пани часто мали позашлюбних дітей, доля яких була дуже важкою.

Смерть хлопчика В. Винниченко розглядає як наслідок відчуження, самотності дитини, нерозуміння її оточенням. Автор не ставить собі за мету зобразити челядь духовно зубожілою і жорстокою. Його герої ніби вихоплені на мить із реального життя, у якому ні до кого немає діла, у якому кожен сам по собі, відповідає лише за себе, хоча при цьому і залишається людиною...

Оточуючі не співчувають хлопцеві-сироті, навпаки, насміхаються і дивуються з того, що Кость ніколи не плаче. Та коли хлопець вперше за життя ридає за відібраним недокурком пана, усі на кухні "чогось похмурніли". Перед смертю Костя жаліє кухарка Тетяна, а лановий відчуває свою провину.

В. Винниченко назвою твору привертає увагу до того, що Костя усі вважали юродивим, байстрюком, ніхто його не любив. У назві звучить протест проти нелюдського ставлення інших персонажів до хлопчика. Його вважають кумедним, бо він ніколи не плаче, але ніхто не цікавиться тим, що на душі у хлопчика. Наприкінці історії життя Костя, коли кумедія перетворюється в трагедію, автор змушує замислитися інших персонажів оповідання. Історія насправді зовсім не була кумедною.

Дивна поведінка Костя була його способом самозахисту від знущань оточуючих. Часто хлопчик поводився виклично і сам призводив до того, що його били. Напевне, він хотів продемонструвати, що хоч залишився сиротою, може за себе постояти і витримати усі образи. Тому він ніколи не плакав і мужньо переносив побиття.

Автор глибоко розкрив трагедію дитячої душі, яка мріяла про сім'ю, любов, увагу. Байстрюк Кость помирає із міцно затисненим у кулачку недопалком панської цигарки – єдиним "скарбом", що дістався йому від батька. А найближче оточення хлопчика – панська челядь – не помічає трагедії передчасно обірваного життя людини і лише два тижні згадує на кухні "цю чудну кумедію з Костем".

Спільне: усі хлопчики – однолітки, пасуть худобу, цікавляться цигарками, люблять розваги. Відмінне: Кость – сирота, інші хлопці мають батьків; Кость пасе панську худобу, хлопчики – свою; хлопчики чистенькі і вдягнені у свитки і чобітки, Кость – лише у сорочку, штани, піджак і картуз; хлопчики люблять дратувати Костя, називаючи байстрюком, а Кость не ображається, коли від нього відбирають цигарки.

Пана зовсім не хвилювала хвороба хлопця. Він викликав фершала лише тому, щоб той подивився, чи це не холера, якої боялася кухарка та інші. Про байдужу поведінку пана свідчить те, що поки фершал оглядав Костя, пан "стояв і з нудьгою чекав", він "ждав і, водячи очима по стінах та по стелі, курив, не випускаючи папіроси з рота. Зустрівши чудний погляд Костя, він злегка, ледве помітно похмурювавсь і нетерпляче постукував ногою об землю". Пан навіть не дав договорити фершалу про те, що потрібно хлопцеві. Дізнавшись, що це не холера, пан відразу забрався з кухні.

Зазвичай Кость був мовчазним, але цього разу він хвалився хлопцям, що зовсім не змерз, згодом показав, що має "льогкі" цигарки, а коли друзі відібрали цигарки, сказав, що йому зовсім не шкода. Кость нормально ставиться до своїх друзів, і коли б хлопці не починали розмов про байстрюка, у них були б звичайні дружні взаємини з Костем. Але Данилко, Семенець та Микита випробовують терпіння Костя, і хлопець тікає від них, бо найбільше не любить, коли йому згадують про батьків.