Гаврош Олександр — Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу

Це були сльози радості, а також Міха зрозумів, що марно не довіряв доктору Брякусу, бо в житті можна здобути щось не лише крадіжкою і хитрощами, а можна й досягти успіху завдяки праці і старанням.

На мою думку, поштовхом до дружби Івана та Міхи став випадок на вокзалі, коли Іван став на захист Міхи, коли той вкрав булку і його наздоганяли купці. Спершу Іван вважав Міху німим, та коли дізнався, що хлопець голодує, то пожалів і пригостив тим, що мав. З того моменту вони почали допомагати один одному. Насправді, Іван та Міха були зовсім не схожими: Іван довіряв людям, був скромним, готовим усім допомагати, а Міха не довіряв іншим, не любив працювати, шукав легке життя. Саме ця несхожість поєднала їх, Міха допомагав Іванові, а той згодом влаштував його охоронцем в цирку.

Інші герої твору любили Івана не лише за його незвичайну силу. Іван добре ставився до усіх, допомагав, легко погоджувався, коли його переконували щось зробити, він відібрав від карлика мавпочку, яку той бив, придумував нові номери для цирку, був співчутливим, дбав не лише про себе.

Оповідач ставиться до агента Фікси негативно. Це видно з портрету цього персонажа: "Це був опецькуватий чоловічок із швидким поглядом і рухливими щурячими вусами. Коли він щось роздивлявся, то, здавалося, ніби принюхується.". Коли капітан щось прошепотів агенту на вухо, у того "від почутого аж зблиснули скельця окулярів".

Коли Іван дізнався, що Маруська вийшла заміж, у нього аж потемніло в очах. Він передав їй срібний перстень, куплений відразу після перемоги на чемпіонаті. Міха дізнався про Марусю і жартував з Івана, а потім покликав Ренату і Мілку та сказав, що Іван жениться, але не знає, котру з них вибрати. Іван густо почервонів. Мілка сказала, що вона не проти. Вона дивилася на Івана якось по-особливому. Міха свого домігся: Маруська назавжди покинула Іванове серце. Але тепер там оселилася інша...

Якби Міха Голий не зустрів Івана Силу, він, на мою думку, провів би усе життя на вокзалі, крав би їжу, став злочинцем. У хлопця могло б не скластися майбутнє, адже він був самотнім, не мав близьких друзів.

Про вихованість і скромність Івана свідчить те, що він з самого ранку одним з перших з'являвся на пероні і працював, але не вихвалявся своєю силою; в гостях у доктора Брякуса Іван намагався користуватися усіма невідомими йому приборами, хоч Брякус дозволив їсти, як хочеться; коли вантажники вітали Івана з перемогою над Магдебурою, і його підкидали догори, дякували і хвалили, хлопець розчулився і заплакав.

Цю зневагу яскраво демонструє вчинок Фікси. У кав'ярні, де агент і карлик їли смажені курячі крильця, Фікса своїми масними руками обійняв карлика за плече, заодно витираючи долоню і переконуючи працювати на нього.

Загалом автор зображує Івана Силу добрим, поступливим, дещо наївним, працьовитим, часто найважливіше для героя – смачно поїсти і більше заробити. О. Гаврош наче й ідеалізує Івана, адже він головний герой, найсильніша людина світу, якій навіть шкода своїх суперників. Та не завжди Іван Сила виступає ідеальним героєм. Повість має розважальний характер, і головний герой інколи виглядає слабохарактерним: він не може відмовитись від бою, коли його "спокушає" мадам Бухенбах, часто мріє про "мамині галушки", його наче несе течією, бо сам він мало що вирішує у своєму житті.