Карпенко-Карий Іван — Хазяїн

Монологи і діалоги відіграють важливу роль, адже через них розкривається зміст твору. Своєрідність монологів та діалогів у творі полягає в тому, що вони емоційні, сповнені глибокого підтексту. Наприклад, монолог Маюфеса про неосяжні землі Пузиря, які й за три дні не об'їдеш, свідчить про його намагання полестити хазяїну, викликати його довіру, адже це може допомогти йому укласти угоду...

Крім безлічі негативних рис, у Пузиря були і деякі позитивні риси. Чоловік мав талант господаря-аграрія, умів господарювати, дбав про своє господарство, до тонкощів знав свою справу. Коли йому запропонували вкласти гроші у цукровий завод, він відмовився, бо не розумівся на цій справі. Про своє господарство він думає, навіть коли хворіє. Долаючи гострий біль, він розглядає своїх овечок і помічає, котра хвора. Ще одна хороша риса Пузиря — його любов до доньки. Він дав їй освіту, обіцяє на її прохання краще годувати робітників. У кінці п'єси він готовий дати згоду на шлюб Соні з Калиновичем.

Пузир — учорашній невтомний трудівник, який всю молодість провів у степу", а не на веселих бенкетах і полюваннях. Він простий селянин, який розбагатів завдяки скупості, жадібності, економності. Скуповуючи землі, економлячи на зарплатні для робітників, на харчах для них він і зумів стати мільйонером.

Пузир хотів видати дочку за Василя, сина свого багатого сусіда, мільйонера Гаврила Афанасьевича Чобота. Соня не хоче виходити за Чоботенка, а Золотницький говорить Пузиреві: "Найшов жениха! Він же безграмотний баран. Хіба ж Чоботенко до пари Соні? Бог зна що викладуєш! Чоботенко у твоєї дочки гайдуком повинен служить, а не чоловіком їй бути".

Авторові знадобилося майже десять років, щоб усебічно осмислити й сатирично зобразити новітнього "володаря життя". Роботу над п'єсою він завершив навесні 1900 року, у грудні того ж року одержав цензурний дозвіл, необхідний для сценічної вистави.

Художній задум "Хазяїна" виник у драматурга ще під час його роботи над трагікомедією "Сто тисяч" (1889). Не випадково в ній уже наявні побіжні згадки про багатих землевласників Пузиря й Чобота. Та й в образах Герасима Калитки ("Сто тисяч") і Терентія Пузиря ("Хазяїн") знайдемо немало моральних і психологічних збігів. Це маніакальна жадоба грошей, нерозбірливість у засобах збагачення, надмірна ощадливість, що часто наближається до скупості, нехтування правом своїх дорослих дітей самостійно обирати супутників життя, тощо.

П'єса "Хазяїн" — взірець реалістичної сатиричної комедії. Образи п'єси можна поділити на три групи:

1) хижаки-експлуататори (Пузир та його управителі);

2) ліберали (Соня, Калинович, Золотницький);

3) трудовий народ (робітники-наймити).

Драматична дія твору зосереджена на центральній постаті комедії — Пузирі. Образ Пузиря розкривається в його оточенні.

Побутові подробиці з життя мільйонера переконують читача, що мужицькі манери залишилися в ньому без змін: не розлучається з латаним халатом і подертим кожухом, маже чоботи дьогтем, а чуб — оливою, їдучи в місто, бере в торбу шматок хліба і сала, жебракові не дасть і копійки. На пам'ятник Котляревському навіть не думає складати пожертву. Він не знає, хто такий Гоголь:

"Калинович. Де ж і голосам буть, як не в народі. Що виростає на волі, серед степу широкого!..

Читати відповідь повністю →

Сатирична комедія – твір, у якому різко висміюються суттєві суспільні вади, зображуються смішні (комічні) події й персонажі. Сатирична комедія близька бурлеску, фарсу, комедії моралі і комедії характерів.

П'єса написана на реальній життєвій основі. Після скасування кріпацтва відчутно зросла майнова нерівність у сільській громаді, а це призвело до низки негативних наслідків. Із колись однорідного середовища виділилися новітні багатії-землевласники, котрі в гонитві за наживою легко переступали традиційні моральні норми й нехтували громадськими інтересами. На селі назрівав гострий соціальний конфлікт, а талановитий драматург помітив його й відобразив у своїй комедії.