Королів-Старий Василь — Хуха-Моховинка

Діти захищали Хуху-Моховинку, не вірили дідовим словам. "Діти слухали й не могли тому йняти віри. Вони вже й caмі добре знали Хуху. Бачили вони навіч, яка вона мила, добра, плоха, нешкідлива. Знали вони, як Моховинка вболівала, коли кому була якась прикрість, пам'ятали, як вона врятувала їхню Лиску. Й тому не могли вони повірити словам злого дідa, що говорив про те, чого сам не знав, а тільки чув від інших, також не знаючих людей.

Навпаки, дуже вони жаліли бідну Моховинку , скрізь шукали її, кликали, приносили їй найсмачнішої їжі. Але їжа лишалася незайманою. Хуха ніде не обзивалася...".

Вчинки характеризують Хуху, як благородну, великодушну, доброзичливу, щиру істоту. Вона була відкритою, дбайливою, дружелюбною, комунікабельною, життєлюбною, вміла прощати. Її головна риса характеру – безкорисливість.

Якось господар забув забрати з хліва сітку, в якій звичайно приносив сіно. Вночі в ту сітку й заплуталась старша коза Лиска. Вона не могла поворухнутись, жалібно мекала. Менша кізка Оришка не могла їй нічим допомогти. Тому Хуха вирушила до хати, щоб покликати на допомогу.

Ця зустріч також була нещасливою. Дід побачив Моховинку, коли та забавлялася з дітьми. Дід страшним голосом закричав, щоб діти тікали від хухи, бо вона погана і зла. Він поранив Моховинку в ногу своєю сокирою.

Діти чули крізь сон її пухнате тільце, чули, як ніжно вона лоскоче їх своїми лапками по обличчю. Мамі вони розповіли, що у їхньому ліжку було щось таке, мов котик, гарнесенький, м'якесенький, мордочка мов квіточка, а голосок як у мишки. Цей опис збігається з описом оповідача на початку твору.