Кобилянська Ольга — Valse melancolique (Меланхолійний вальс)

Софія не змогла навчатися у консерваторії, бо після смерті її матері дядько одружився і відмовився оплатити навчання дівчини. Це говорить про складне становище жінки в тогочасному суспільстві, адже вона була залежна від чоловіка, навіть маючи талант, не могла вчитися.

Ганна була захоплена і щаслива, коли Софія вперше заграла на фортепіано. Художниця зрозуміла, що Софія – вроджена артистка. Водночас Софія була для неї загадкою, Ганна здогадувалася, що в житті цієї дівчини було нещасливе кохання. Щодня Ганна відкривала для себе щось хороше в Софії, щиро її полюбила.

Ганна і Марта спочатку знайомляться із дівчиною через повідомлення служниці, яка передає своє враження від першої зустрічі з майбутньою квартиранткою. Непривабливі деталі її зовнішнього вигляду: ґудзик від пальта, що тримається на одній нитці, покусані рукавички – не справляють на героїнь позитивного враження. Однак Марту на лекції гармонії вразила зовнішність Софії, у першу чергу її класичний античний профіль. Тому розповідає вона Ганнусі про "музику" тільки хороше, хоч вона її зовсім не знає...

Марта зізнається, що не може слухати меланхолійної музики, бо та нагадує про смерть подруги, "якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика".

Вальс, який написала Софія, складався з двох частин – легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці. Своє враження про нього Марта передала так: "Перша часть – повна веселості і грації, повна визову до танцю, а друга... О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим льотом від ясних звуків до глибоких, а там – неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, топлення тонів, бій, – і знов збіг звуків удолину.....

Музика у творі стала символом краси й високих душевних поривань героїнь. Вона є центральним образом "Valse melancolique", з неї починається твір: "Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку!"...